НВК "Михайлівська ЗОШ І-ІІ ступенів - ДНЗ"

Михайлівський парк

Колись у давнину далеку,

Пан в цій місцині проживав

І збудував село чудове,

Що Михайлівкою назвав.

Пан Маковецький був біолог,

Природу дуже він любив,

За Михайлівкою на горбі,

Він парк чудовий посадив.

З далеких, із країв заморських,

Дерева гінкго він завіз,

Північний бук, бархат амурський,

І ще багато дивовиж.

До ставу, де платани східні,

Алеї  звідусіль вели,

А на ставу, немов у казці,

Лілеї водяні цвіли.

Над ставом – гордо й величаво

Сосни Веймутова ростуть,

А далі – клен американський,

І ще – пірамідальний дуб.

Ростуть у парку старовиннім

Псевдотсуга, чорні модрини,

Для тих природу, хто шанує,

Наш парк не одного здивує,

Ставка й джерел цілющі води –

Перлина нашої природи.

Як пам'ять пройдених століть

Наш Михайлівський парк стоїть.

 14.01.2004 року

 В.В.Іванашко

Михайлівський парк

Михайлівський парк розміщений на околиці села Михайлівка Дунаєвецького району на площі 15 га. Підпорядкований сільській раді.

      Парк засновано в середині ХІХ ст. Стефаном Маковецьким – Червоноградським скарбником. Він побудував тут оранжереї, старий занедбаний сад перетворив на красивий парк англійського зразка, розширив і прикрасив панський будинок різними прибудовами - балконом, балюстрадою. Любов до прекрасного передав своєму внукові – теж Стефану, відомому вченому-ботаніку, який ще більше прикрасив Михайлівку.

Планувальна структура алей та доріжок, прийоми групування та розташування рослин відзначають Михайлівський парк як типово ландшафтний. Проїжджою трасою парк розділений на дві частини. Ближня є основною. Тут на різноплановому рельєфі знаходяться руїни панського палацу, оригінальний кам‘яний грот з джерельною водою та озерцем, став з вільно окресленою береговою лінією та острівцем, обсадженим вербами. Навколо ставу прокладені доріжки, влаштовані зручні майданчики та галявини. Саме на цій частині парку ростуть найбільш цінні деревні рослини: гінкго дволопатеве, псевдотсуга Мензиса форми голубої, модрина польська, ялиця біла, сосна Веймутова, ялівець віргінський, ялина колюча форми сизої канделябровидної, бузок угорський, бук лісовий форми пурпурнолистої тощо.

      Стефана Маковецького михайлівчани часто називали мандрівником-непосидою, дослідником, а то й просто диваком. І це зрозуміло: у пошуках екзотичних дерев, кущів невтомний ентузіаст добирався до спекотного африканського континенту. Тому його колекції славилися далеко за межами Кам’янецького Придністров’я. У Михайлівку їхали з України і Польщі, аби придбати саджанці плодових і декоративних дерев, кущів і квітів. Парк на той час набув вишуканого і чарівного вигляду. Як досвідчений ботанік, Стефан Маковецький виступив одним із засновників Подільського товариства природодослідників та чимало зробив для науки, вивчаючи флору Поділля.

       Під час революційних подій селяни повністю розгромили садибу. Було зруйновано палац, оранжерею, архітектуру малих форм. Не пройшли безслідно і подальші роки, зокрема

Друга світова війна. Ось чому зараз від колишньої краси цього парку залишилось небагато. Зникла більшість дерев, втрачено первісне планування, але мальовничий став з острівцем, грот із джерелом води «Іспекті» та збережені насадження справляють велике враження.

Історія Поділля

Михайлiвське лiто Генрiха Сенкевича

 Пiсля широкої рекламної кампанiї i показу в Українi фiльму Єжи Гофмана "Вогнем i мечем”, який, природно, викликав неоднозначну реакцiю публiки, ще бiльше зрiс iнтерес до автора одноiменної книги, за мотивами якої було знято цю стрiчку, видатного польського письменника, лауреата Нобелiвської премiї з лiтератури 1905 року Генрiха Сенкевича (1846-1916).

 Як вiдомо, у романi "Вогнем i мечем” йдеться про боротьбу Речi Посполитої з повсталою Україною часiв Богдана Хмельницького. Книга ця є першою частиною трилогiї, до якої увiйшли також роман "Потоп” (про визвольну боротьбу полякiв iз шведською iнтервенцiєю 1655-1656 рокiв) i "Пан Володиєвський” (про боротьбу Польщi з турками у вiйнi 1672-1673 рокiв). Ця трилогiя-епопея, незважаючи на її складнiсть та iдейнi протирiччя, поставила Генрiха Сенкевича у ряд найвизначнiших письменникiв кiнця ХIХ-початку ХХ столiття, який вивiв польський iсторичний роман на свiтовий рiвень. 

 В Українi творчiсть Генрiха Сенкевича, не дивлячись на те, що окремi його книги перекладалися i видавалися українською мовою, сприймалася завжди з упередженням. Навiть росiйськi переклади роману "Вогнем i мечем”, на вiдмiну вiд дореволюцiйних часiв, в колишньому Радянському Союзi не друкувалися аж до 1983 року - адже книга ця зачiпала нацiональнi почуття багатьох українських читачiв. Йому дорiкали за iсторичнi спотворення, нацiоналiзм, консерватизм, нерозумiння "революцiйного духу мас” та iншi "грiхи”, забуваючи при цьому, що мова йде не про iсторика, а, перш за все, про письменника, який вiльний у трактуваннi i баченнi тих чи iнших суспiльних та iсторичних явищ. Загальновiдомо, що у польськiй iсторичнiй науцi особа Богдана Хмельницького, наприклад, трактується не iнакше як шляхтича, що зрадив "своїх”, а очолюване ним повстання на Українi подається як помста за особисту образу. Натомiсть українськi iсторики головного героя одноiменного роману Генрiха Сенкевича, одного iз героїчних захисникiв Кам’янецької фортецi Юрiя (Єжи) Володиєвського, якого письменник змальовує як "щирого поляка”, "великого польського патрiота”, "першого рицаря Речi Посполитої”, описують, базуючись на документах, як "українця родом з Подiлля, рiд якого по кровi й костi (видiлено мною - авт.) належав до мiсцевих українських родiв”. Усе це свiдчить про те, що ми разом iз поляками маємо спiльну, парадоксальну i непередбачувану iсторiю, яка змiнюється по мiрi того, як змiнюємося i ми, i яка пишеться такою, якою ми хотiли би її мати. Письменник Сенкевич у цьому зовсiм не винний, i було б нерозумно звинувачувати його в тому, що вiн у своїх спогадах писав щось не так, як нам цього хотiлося б.

 Працюючи над "Паном Володиєвським”, романом, дiя якого, як вiдомо, вiдбувається i на Подiллi, Генрiх Сенкевич одне лiто провiв у селi Михайлiвка, що поблизу Кам’янця-Подiльського (сьогоднi це Дунаєвецький район Хмельницької областi), i яке в давнину називалося Свистiвкою. Тут, у палацi в готичному стилi, що належав древньому польському роду Маковецьких, письменник жив i працював, навiдуючись до Кам’янця, i користуючись багатим архiвом й бiблiотекою садиби.

У тi роки мальовнича Михайлiвка, завдяки старанням її власника Стефана Леона Маковецького (1860-1949), видатного теоретика i органiзатора декоративного садiвництва, автора багатьох праць iз ботанiки, була справжньою перлиною садово-паркового мистецтва. Навiть сьогоднi серед решткiв того, що залишилося вiд колись доглянутого парку, його колекцiї релiктiв, можна натрапити на надзвичайно рiдкiснi й екзотичнi для нашого клiмату кущi та дерева (наприклад, коркове дерево та iншi).

 Родина Маковецьких тривалий час дбайливо зберiгала кiмнату у палацi такою, якою її залишив Генрiх Сенкевич, i, взагалi, все, що було пов’язане iз перебуванням письменника у Михайлiвцi: письмовий стiл, за яким вiн працював, крiсло, у якому сидiв, його перо й чорнильницю. На жаль, у сьогоднiшнiй Михайлiвцi нiщо не нагадує про перебування всесвiтньовiдомого письменника, i цей факт навiть серед дослiдникiв iсторiї Подiлля залишається маловiдомим. Палац, у якому жив Генрiх Сенкевич, був ущент зруйнований у 1917 роцi (вiн був пiдiрваний солдатами-дезертирами). 

Багата бiблiотека i бiльша частина родинного архiву, якими користувався письменник, були спаленi. З книжкового зiбрання вдалося врятувати не бiльше ста найцiннiших раритетiв, якi сьогоднi зберiгаються у Народнiй бiблiотецi у Варшавi. Картини видатних художникiв, якi прикрашали стiни палацу i якими милувався Генрiх Сенкевич, а також старовиннi меблi та iншi речi було пограбовано або знищено. Залишилося лише кiлька фотографiй Михайлiвського палацу, на яких ми можемо побачити його таким, яким вiн був у 1914 роцi, напередоднi першої свiтової вiйни. Залишилася ще пам’ять, пам’ять про Подiлля, яке ми втратили...

Сергiй ФЕОДОСЬЄВ